Гощанський академічний ліцей Становлення особистості дитини – процес складний , багатофакторний. А стосунки у системі “вчитель- учень“ можуть бути успішними тільки в тому випадку, коли існує зворотній зв’язок .Тому в структурі педагогічних умінь вчителя має бути вміння отримувати такий зв’язок. Повідомляючи учням свою думку, оцінюючи їхні дії та підкріплюючи все це відповідними рухами , вчитель дає їм зворотній зв’язок.
Важко переоцінити роль першого вчителя у формуванні дитини. Саме йому вона вірить найбільше, часто навіть більше , ніж рідним батькам. Саме він є найбільшим авторитетом у віці 6 -8 років. Тому саме на вчителю лежить величезна відповідальність за формування у дитини нормальної, як тепер модно говорити, адекватної самооцінки. Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе , своїх можливостей, якостей і місця серед других людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів та невдач. Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань людини, тобто ступенем важкості цілей, які людина ставить перед собою. Невідповідність між рівнем домагань і реальними можливостями людини веде до того, що вона починає неправильно оцінювати себе, внаслідок чого її поведінка стає неадекватною ( виникають емоційні зриви, , підвищується тривожність) . Самооцінка –це явище динамічне, що постійно розвивається і змінюється.
Самооцінка не завжди буває адекватною. Завищена самооцінка формує такі якості, як зарозумілість, нетерпимість до думок інших, занижена – безініціативність, труднощі в спілкуванні з іншими. Самооцінка активно впливає на поведінку дитини: висока гарантує міцне положення в колективі однолітків, додає впевненості у власних силах, низька, навпаки, не дозволяє дитині бути впевненою у собі. Часто дитина з заниженою самооцінкою має підвищену тривожність, вона не може зайняти в колективі відповідне їй місце. Сформована самооцінка і рівень привабливості дитини суттєво впливають на її ставлення до труднощів на своєму життєвому шляху. Так, коли дитина сильно переоцінює себе, вона не здатна сприйняти об’єктивної оцінки себе дорослими, вважає їхню думку несправедливою. Висока самооцінка може спонукати учня до небажання визнати власну невдачу, наприклад, у навчанні, а винуватити натомість причепливих вчителів чи погані підручники. Чому така дитина відстоює високу самооцінку, не хоче знизити її? Це може бути зв’язано з бажанням зберегти самоповагу чи з страхом втратити особливе місце в колективі. Таку позицію часто підкріплюють батьки, вони заохочують непомірну самоповагу дитини, плекають думку про її винятковість, повністю відгороджують від труднощів. Відповідно цього формуються і потреби дитини. Основною стає не пізнавальна потреба і, навіть, не спілкування з друзями, а на перший план виходить бажання досягти успіху. Виникає так званий афект неадекватності. Цей емоційний стан впливає на ставлення дитини до дійсності і на її характер. Афективні учні не бажають відмовлятися від раніше сформованої високої самооцінки, тому починають дратуватися і винуватити у своїх невдачах інших. Як виявити дітей з афектом неадекватності. Дуже просто: чисто візуально чи за допомогою бесіди. Вони легко ображаються, агресивні, вперті, злостиві. Часто вступають в суперечки, переконують своє оточення, відстоюють свою високу самооцінку. Коли це не виходить, вони починають мститися тим, хто їх “ ображає “: навмисно не вчать уроків, порушують дисципліну, грубіянять, поводяться агресивно . Серед афективних учнів опиняються не лише слабкі учні, але й раніше дуже успішні та здібні. Обсяг інформації , яку має засвоїти дитина з кожним класом збільшується. Щоб далі бути успішним вже мало одних здібностей. Потрібні свідомі зусилля самої дитини. І якщо дитина не їх не докладає, а самооцінка залишається високою , то це викликає лише роздратування і агресію до оточуючих. Позбутися цього афекту неадекватності можна лише двома шляхами:
- допомогти учню успішно засвоїти шкільні знання
- знизити рівень домагань і самооцінку до реального рівня.
Гідне становище у групі однолітків – важлива умова нормальної психофізичної адаптації у колективі. Нерідко проблеми у цій сфері свідчать про аномалії розвитку дитини. Вони можуть бути пов’язані як із рисами характеру самого учня, так і з особливостями групи однолітків з якими він спілкується.
Відставання у навчанні нерідко спричинене труднощами адаптації або порушенням емоційних контактів. Чимало учнів втрачає впевненість в собі, у них з’являється почуття неповноцінності. Такі діти часто стають замкнені, непокірні, вперті.
Бувають інші випадки афекту неадекватності. Учень з високою самооцінкою , але низькими здібностями починає маскувати мотиви своєї поведінки. Так, щоб уникнути ярлика “ слабкий чи нездібний“він починає поводитися як блазень чи хуліган. Строгими мірами тут не зарадиш. Потрібно працювати на зниження рівня домагань дитини, а також постаратися максимально використати його задатки, наприклад провівши конкурс жартів , де така дитина зможе показати себе з найкращої сторони, не порушуючи при цьому дисципліну.
Становище учня у групі добре може виявити звичайна соціометрія. За результатами досліджень дітей можна поділити на декілька груп:
1.Зірки- лідери. Їхня популярність може бути викликана різними причинами: Високим рівнем розвитку інтелекту, знаннями чи вміннями, які однолітки поважають ( спорт, уміння грати на гітарі, танцювати, знає багато смішних історій, тощо), розвинутими навичками спілкування, вмінням швидко порозумітися з усіма, приємною зовнішністю і фізичною силою.
2.Вибрані діти. У цій групі часто знаходяться діти з адекватною самооцінкою, які не протиставляють себе колективу, мають друзів серед однокласників, комфортні, не конфліктні діти. Це часто діти так звані “ середнячки “.
3.Ізольовані діти. Причинами попадання в цю групу можуть бути: байдужість до навчання й успіху інших, не цікавість для спілкування ( дитина мовчазна, замкнена, не задоволена чимось), невміння спілкуватися ,знаходити контакт з однолітками.
Нерідко ізольовані діти не знають про своє становище в класі. Йому у жодному разі не потрібно говорити про це, адже це може спричинити складнощі у спілкуванні, проблеми у поведінці, спроби змінити свій статус будь-яким шляхом і пошук іншої групи однолітків, де б ,як йому здається, його розуміють (сумнівні компанії).Педагог має створити в класному колективі приємний психологічний клімат, створювати такі навчальні та виховні ситуації, де б ці діти могли проявити свої сильні сторони. А це в свою чергу дасть можливість підняти дитині свій статус в класі.