Гощанський академічний ліцей Робота з дітьми з ООП в умовах інклюзивного навчання
( виступ на семінар- тренінг для педагогів ліцею)
Порушення слуху — і не вирок, винесений природою. Адже тисячі людей, які не чують, живуть повноцінним життям, діти зростають розумними, вихованими і щасливими, юнаки і дівчата отримують освіту та обирають професію, влаштовують особисте життя. Це своєрідний виклик долі, випробування, що його слід прийняти мужньо, аби своїми страхами та пригніченістю не нашкодити настрою, самоусвідомленню дитини як повноцінного члена суспільства, своєрідної і самобутньої особистості. Відомо чимало прикладів, коли навіть зовсім глухі люди досягали високого соціального статусу, добре опановували словесне мовлення, навіть іноземні мови. Ще більше можливостей у дітей зі зниженим слухом. Юнаки і дівчата з порушеннями слуху продовжують навчання після школи, підвищують свій освітній рівень. Головне — допомогти дитині почуватися впевнено, бути щасливою, знайти своє місце в житті. Щоб досягти цієї мети, батькам і вчителям знадобляться нові знання про особливості такої дитини, про можливості її розвитку, прийоми навчання та виховання.
Що ж таке порушення слуху? Слух — це здатність сприймати й розрізняти звуки. Слух порушується, коли ушкоджено слуховий аналізатор у його периферичному відділі (зовнішньому, середньому, внутрішньому вусі) або в центральному відділі, що розташований у скроневих ділянках великих півкуль головного мозку. Порушення слуху в дітей бувають уродженими або набутими. Спричинити їх можуть деякі інфекційні захворювання, травми, неконтрольоване вживання антибіотиків, обтяжена спадковість тощо. Проблеми зі слухом є досить поширеними. Вони зустрічаються у новонароджених (2–3%), у осіб до 18 років (5 %), у людей віком від 19 до 44 років (4,5–5%), у людей віком від 45 до 64 років (14%), у людей від 65 до 74 років (23%) і в людей віком понад 75 років (35%). Ступені порушення слуху можуть суттєво відрізнятися. За важких порушень людина в змозі почути лише найгучніші сигнали біля вуха. Натомість незначне зниження слуху дозволяє сприймати більшість звуків довкілля, у тому числі мовлення, лише незначною мірою ускладнюючи звичне спілкування.
Навчаючи та виховуючи таких дітей, вчителі повинні розуміюти, що вони мусять стати“творцями” звуку в нічній тиші, допомогти дітям, позбавлених природою слуху,спілкуватися, стати повноцінними членами суспільства, комфортно себе почувати в середовищі чуючих, забезпечити відповідну освіченість дитини, її адаптацію та інтеграцію в суспільстві.
Головна проблема для таких дітей – отримання інформації в тому ж обсязі, що й решта учнів.
Тому спілкуючись із дітьми з порушеннями слуху, потрібно говорити дуже чітко (однак, не потрібно кричати), не забувати дублювати сказане (письмово чи перефразовуючи інформацію), особливо якщо справа стосується термінів, правил, інструкцій тощо. Навчальні фільми, по можливості, мають супроводжуватися субтитрами.
Дитину із порушенням слуху краще посадити за першу парту. В ідеалі місця для тих, чий слух знижений значною мірою, можуть бути обладнані електроакустичними приладами та індивідуальними навушниками.
Дитина зі зниженим слухом засвоює значення слів у триваліші строки, ніж їхні ровесники з нормальних слухом. Слабочуючі діти рідко використовують зіставлення та порівняння об’єктів як засіб запам’ятовування. Їх зусилля спрямовуються на те, щоб закарбувати образ, а не усвідомити його.
Підлітки в середньому шкільному віці, розуміючи важливість оволодіння словесною мовою для спілкування з іншими та кращого виконання своєї основної діяльності – навчання, виявляють велике бажання навчитися добре говорити й зчитувати з губ інших, щоб краще розуміти навколишніх. Це позитивно відбивається на загальному розвитку особистості таких дітей, зокрема з точки зору їх виховання та спроможності до подолання труднощів в подальшому дорослому житті.
Обсяг інформації, яку людина дістає із зовнішнього світу, в свідомості таких дітей помітно звужений через неможливість впливати на нього словесною мовою.
У пізнавальній діяльності таких дітей більшу роль відіграють наочно-зорові форми пізнання, ніж словесно-логічні. В розвитку словесно-мовної системи писемна мова набуває незрівнянно більшої ваги, ніж усна. Стосовно використання усної мови , слід зазначити, що словниковий запас таких діток значно кращий, ніж граматичне оформлення самих висловлювань.
Не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах.
Якщо дитина володіє цією навичкою, потрібно дотримуватися кількох важливих правил:
- із десяти слів добре прочитуються лише три;
- потрібно дивитися в обличчя співрозмовникові й говорити чітко та повільно, використовувати прості фрази та уникати зайвих слів. Не намагайтеся надмірно чітко вимовляти слова – це змінює артикуляцію і створює додаткові труднощі;
потрібно використовувати вираз обличчя, жести, рухи тіла, якщо хочете підкреслити або прояснити зміст сказаного.
Кілька порад учителеві
- Навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини
- Учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він повинен чітко бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку
- Використовуйте якомога більше відеоматеріалів
- Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо виконання завдання тощо, переконайтеся, що учень не відволікся ,а дивиться на вас і слухає
- Використовуйте роздатковий матеріал, що найповніше передає зміст уроку
- Переконайтеся, що всі слова в тексті зрозумілі дитині. За можливості спрощуйте текст.
- Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку
- Час від часу переконуйтесь, що учень вас розуміє
- Якщо ви повідомляєте складний матеріал, що містить терміни, формули, дати, прізвища, географічні назви, доцільно надати його учневі у письмовій формі.
Підготувала: пр.психолог Олещук І.Ю.